Мовленевий розвиток

Знайомимося зі звуками

Засвоєння звукової структури слова, самого поняття «звуки» дається малюкам нелегко. Щоб матеріал був доступний, його необхідно зробити цікавим. Тому ми й використовуємо знані всіма методичні прийоми, а особливо — унаочнення, аби такий «сухий» з першого погляду, дидактичний матеріал захопив дітлахів, викликав бажання вправлятися в звуковимові, визначати голосні й приголосні, м’які та тверді приголосні, складати схеми слова тощо. Дані рекомендації мають на меті допомогти практичним працівникам та студентам учбових закладів під час педагогічної практики у побудові роботи з дошкільнятами на опанування ними цієї теми.

Запропонований матеріал стане вихователеві у нагоді для проведення занять та індивідуальної роботи з малюками, організації художньої самостійної діяльності та в повсякденному житті. Адже він містить не лише заняття, а й ігри, дидактичні завдання; інформацію про звуки, їх класифікацію, місце та значення голосних, приголосних, м’яких та твердих приголосних звуків діти отримують з казок. Дійові особи тут фішки-чоловічки, які живуть у країні Звукляндії. Ігри й дидактичні завдання допоможуть їм закріпити отримані знання.

У підготовці до школи важливо, щоб дитина зрозуміла членоподільність мовлення, усвідомила звукову структуру слова. Тому перш ніж навчати читати й писати, треба ознайомити дітей зі звуками, навчити чути їх у словах, диференціювати, класифікувати.

Для усвідомлення звуків як мовних одиниць у добукварний період (1-1,5 місяця) значна увага має приділятися проведенню аналітично-синтетичного характеру: на виділення звуків у вимовлених словах, знаходження їх у словосполученнях; на зіставлення звуків за характером вимови, вимову їх окремо і в словах; на групування, класифікацію за основними ознаками, а головне — діти мають навчитися правильно «матеріалізувати» слово за допомогою умовних символів.

Практика показала, що позначати голосні, тверді та м’які приголосні кольоровими символами (фішками) недоцільно, оскільки діти часто припускаються помилок, будуючи звукову модель слова: колір не асоціюється для них з тими чи іншими ознаками звука. Щоб зробити аналіз усвідомленим, треба йти від спостережень самої дитини за вимовою того чи іншого звука, від узагальнень.

Спостерігаючи за вимовою голосних, діти роблять висновок, що у їх вимові не трапляється жодних перешкод, ротик розкривається тим ширше, чим голосніше промовляється цей звук, губи немовби утворюють різні на вигляд кружальця, і через це їх умовно можна позначити кружечком При вимові приголосних звуків губи стуляються в рисочку.

Перешкоди постають при вимові м’яких приголосних звуків, тому їх можна позначити двома рисочками. Таке графічне зображення звуків рідної мови допомагає дитині усвідомити різницю між звуками, дає можливість вести роботу в двох напрямах: від вимовленого слова до його моделі і навпаки — від моделі до слова чи групи слів. Графічне зображення слів також готує дитину до процесу читання. Тобто, виклавши модель слова, (наприклад, «зима», діти можуть «прочитати» його за допомогою фішок зліва направо, вказуючи пальцем на кожну фішку і промовляючи відповідний звук. Голосні звуки промовляються голосно, протяжно, ніби співаючи, а приголосні — уривчасто.

Щоб робота була більш цікавою, ми пропонуємо дітям графічне зображення звуків у вигляді кумедних фішок-чоловічків, а також використовуємо найулюбленіший дітьми жанр художньої літератури — казки з цікавими ілюстраціями.

Такий матеріал можна використовувати на заняттях та в повсякденному житті для роботи з підгрупою дітей або індивідуально.

Отже, пропонуємо варіант розповідей вихователя про звуки.

— Діти, в нашій мові є дуже багато звуків. Ми їх чуємо. От послухайте: а, у, м, р, л. Ми їх промовляємо: б, п, в. Промовте кожен які-небудь звуки (діти промовляють будь-які звуки по черзі). А чи можна побачити звуки? Отже, ми звуки чуємо, промовляємо, але ніколи не бачимо. Звуки живуть серед нас, допомагають нам спілкуватись (розмовляти) між собою, але самі ніколи не показуються. Ось такі вони, звуки нашої мови! Проте в країні Звукляндії, до якої я пропоную вам помандрувати, можна з ними познайомитись. Ці її мешканці — кумедні фішки-чоловічки. То і є звуки, що живуть у казці, і пригоди, які з ними трапляються, допоможуть вам зрозуміти, як звуки будують нашу мову.

Казка «Про Голосного»

— У далекій країні Звукляндії на краєчку лісу жив собі Голосний. Ось такий (вихователь демонструє чоловічка-фішку голосного).

Звався цей мешканець Голосним тому, що вмів голосно співати звуки. Ось так: а-а-а; о-о-о; у-у-у; и-и-и; е-е-е; і-і-і!

Як умів співати Голосний? (Відповіді дітей).

Від того, що Голосний умів голосно співати звуки, ротик його розкривався і був ось такий (показує). Здебільшого він у нього кругленький, коли він співає.

Голосний знав шість пісеньок-звуків. Перша: а-а-а; друга: о-о-о; третя: у-у-у; четверта: и-и-и; п’ята: е-е-е; шоста: і-і-і.

Пригадаймо пісеньки Голосного і заспіваймо їх разом. (Вихователь звертає увагу малюків на форму ротика під час вимови голосних звуків). Отже, Голосний знав таких пісеньок аж… Скільки, діти? Так, аж шість. Тому був він завжди веселим, і з ним було весело іншим. Голосного любили всі, а особливо пташки.

Чому його любили пташки, як ви гадаєте?

Тому, що пташки теж любили співати веселих пісень.

Ну от, ми з вами познайомились з мешканцем країни Звукляндії. З ким ми познайомилися, діти? Що вміє робити чоловічок Голосний? Він вам сподобався? Тоді попрощаємося з ним до нової зустрічі! Вона скоро відбудеться!

Казка «Зустріч Голосного з Приголосним»

— Пам’ятаєте, малята, де мешкав чоловічок Голосний? (Діти відповідають). А з іншого боку казкового лісу країни Звукляндії жив ще один мешканець. Він зовсім не вмів співати, і тому його ротик був завжди стулений і схожий на рисочку. Ось такий! (Вихователь демонструє чоловічка-фішку приголосного).

Чому ротик у цього мешканця був схожий на рисочку?

Коли цей мешканець розтуляв рота, то з нього виривався не спів, а тільки свистіння: с-с-с; з-з-з; шипіння: ш-ш-ш; ч-ч-ч; щ-щ-щ; ричання: р-р-р; кряхтіння: к-к-к; т-т-т; д-д-д…

Пригадайте, які звуки виривалися з ротика цього чоловічка. Спробуйте й ви так зробити, як умів цей сумний житель країни Звукляндії. Зверніть увагу на форму ротика один одного.

Так ось, жив він один і завжди був сумний через те, що важко йому було спілкуватися. Тож мешканці Звукляндії, його знайомі, так і звали його — Сумний. А він мріяв знайти друга, який обов’язково вмів би співати веселих пісень.

От одного разу Сумний гуляв лісом, сумував, аж раптом почув веселий спів: а-а-а; о-о-о; у-у-у; и-и-и; е-е-е; і-і-і!

Ви вже здогадались, діти, хто це так весело співав? А заспівайте-но разом з Голосним його веселих пісеньок! (Діти проспівали голосні звуки.)

Пішов Сумний на спів і побачив Голосного.

— Добридень! Це ти так гарно співав? — запитав Сумний у Голосного.

— Добридень і тобі, друже! Так, це я співав, — відповів Голосний.

— Тобі сподобались мої пісеньки? Тоді давай познайомимось. Мене звуть… Підкажіть, діти, як звати того, хто вміє співати? (Голосний).

— Мене звуть Голосний, тому що я вмію голосно співати. А ти хто? Як тебе звуть?

— Всі звуть мене Сумним, бо я не вмію співати веселих, та й зовсім ніяких пісень.

— А що ж ти вмієш робити? — запитав Голосний у Сумного.

— Що вмів робити Сумний чоловічок, діти?

— Я вмію шипіти: ш-ш-ш; щ-щ-щ; ч-ч-ч; свистіти: с-с-с; з-з-з; і навіть ричати: р-р-р!

— О, це так прекрасно! — вигукнув голосний. — Ти вмієш робити те, чого не вмію я, а я вмію робити те, чого ти не вмієш! Тож давай співати разом! Давай дружити!

— Давай! — зрадів Сумний (тим більше він так мріяв знайти друга, що вміє співати і, здається, таки знайшов його).

— Тепер ти не будеш більше сумувати, ти будеш завжди при мені, тобто — при Голосному, тож всі будуть називати тебе…

— Як, діти, його будуть називати, здогадалися? То чому Сумного стали звати Приголосним?

Отак з тих давніх часів і живуть усі приголосні звуки поруч з голосними. Разом вони мають певне позначення. А чи ви звернули увагу, вимовляючи слова, що приголосні звуки найчастіше стоять при голосних. Хто наведе приклад? (Діти називають слова, аналізують з вихователем звукову структуру).

А тепер спробуйте придумати слова, в яких були б одні лише приголосні звуки. Правильно, таких слів немає.

No Comments »

Казка «М’який Приголосний»

Мабуть, ви не забули мешканців країни Звукляндії? То наші друзі. Вони тепер завжди разом: Голосний, що вміє… Що вміє Голосний?

Так, співати пісень, і Приголосний, що зовсім не вміє співати, але вміє…

А що вміє Приголосний? (Відповіді дітей).

Якось, гуляючи разом, Голосний і Приголосний побачили незнайомця. Ось такого (роздивитись малюнок). Цей незнайомець був чимось дуже схожий на Приголосного, але й відрізнявся…

Подивіться уважно, чим він відрізнявся від знайомого нам Приголосного?

Підійшов до незнайомця Приголосний і сказав: “Добридень! Ти схожий на мене, Приголосного, але трішки, бачу, не такий, тому що в мене…

Чому ж, діти? Бо в мене ротик — одна рисочка, а в тебе он аж… Скільки, діти?

Дві таких рисочки. Чому це так?

— Добридень і тобі! — відказав незнайомець.— Я справді дуже на тебе схожий, Приголосний, але я й сам не знаю, чому це в мене під рисочкою-ротиком ще одна. Може, твій друг знає? — і незнайомець подивився на Голосного, котрий стояв неподалік і все чув.

Приголосний покликав Голосного, і той, привітавшись, повів мову: “Мене звуть Голосний, бо я вмію голосно співати. Ось послухай: а-а-а, о-о-о (і так проспівав усі свої пісеньки). Я, бач, знаю їх аж…

Скільки, діти?

Шість таких пісеньок.

— А це мій товариш, Приголосний, ти з ним уже познайомився. Він не вміє співати пісень, але вміє шипіти: ш-ш-ш. ч-ч-ч, щ-щ-щ; свистіти: с-с-с, з-з-з; рикати: р-р-р; кректати: к-к-к робити ти?

— Я так само геть не вмію співати; скільки не намагався — не виходить! Я вмію майже як Приголосний лише рикати: рь-рь-рь; свистіти: сь-сь-сь; зь-зь-зь; кректати: кь-кь-кь; ть-ть-ть; пь-пь-пь…— Незнайомець ніяково опустив додолу очі.— Мене теж називають Приголосним.

— Може, ти й приголосний, але не такий, як мій товариш. Ти вмієш вимовляти майже так само, як це робить Приголосний, але все ж трішки не так. У чому ж річ? — замислився він.

Чим же відрізняються звуки, що їх вимовляє Приголосний, від тих, які вимовляє незнайомець? Спробуйте-но по черзі промовляти один і той самий звук. Приголосний: р-р-р… Незнайомець: рь-рь-рь…

Далі Приголосний промовив: лис, а незнайомець відгукнувся: ліс.

— Все зрозуміло! Я здогадався, в чому тут річ! — вигукнув Голосний. А ви, друзі, здогадалися? Тож слухайте, про що веде мову Голосний.

— Я зараз усе поясню: ти, Приголосний, вимовляєш усе твердо: чітко: р-р-р, л-л-л, ати, незнайомцю, вимовляєш усе дуже лагідно, м’яко: рь-рь-рь, ль-ль-ль.

Спробуйте-но, діти, вимовити звуки спочатку так, як Приголосний, а потім, як незнайомець.

— У тебе, незнайомцю, від м’якого й лагідного вимовляння з’являється ще одна рисочка під ротиком. Ось чому в тебе дві рисочки, а в Приголосного, що вимовляє все твердо, чітко — одна рисочка! Зрозуміло?

А вам, малята? Вимовте звук… (називає будь-який приголосний) м’яко, подивіться одне на одного — бачите, на підборідді з ‘явилося щось схоже на рисочку.

— Так ось чому мене завжди називали м’яким!

— Дійсно, за твою м’яку вимову всіх приголосних звуків (вимовляє: рь-рь-рь, ль-ль-ль, дь-дь-дь, ть-ть-ть, сь-сь-сь) ми будемо звати тебе М’яким Приголосним. Згода?

— Атож! Спасибі за увагу до мене.

Отже, діти, як звати нашого незнайомця? Чому?

— А ти, мій друже, Приголосний, все вимовляєш дуже твердо (р-р-р, л-л-л, к-к-к, д-д-д, т-т-т, с-с-с), тож будеш відтепер називатися Твердим Приголосним. Сподіваюсь, і ти не маєш нічого проти?

Як тепер звуть Приголосного, що вміє вимовляти все твердо, чітко?

— І ви між собою родичі-брати, тому що обидва позначаєте приголосні звуки.

Дуже зрадів М’який Приголосний: “Чудово! Я відтепер маю таке гарне повне ім’я і дуже радий, що знайшов собі щирих друзів. Можна мені вважати вас своїми друзями і жити разом з вами?”

Звісно, і Голосний, і Твердий Приголосний (як відтепер його звуть) згодилися на цю пропозицію.

Голосні і приголосні звуки — то справжні друзі, тому що допомагають один одному. Голосні звуки а, о, у, е, и, стаючи^-поряд з приголосним, роблять їх сильними, чіткими, тверді ми.

Придумайте склади, де б стояли такі голосні поруч з твердими приголосними: ба-бо-бу-би-бе ма-мо-му-ми-ме па-по-пу-пи-пе та-то-ту-ти-те

(Діти вимовляють ці звукосполучення разом з дорослим). Голосні звуки й самі гарно звучать. Пригадуєте шість пісеньок нашого знайомого Голосного? А голосний звук “і” робить приголосних друзів-звуків м’якими, лагідними, ніжними: бі, пі, мі. ті. (Вихователь пропонує малятам, аби вони, вимовляючи звуки, м’яко гладили одне одного по голівці). Щоб добре розрізняти м’які і тверді приголосні звуки, уважно придивіться до рота одне одному, коли їх вимовлятимете. Коли вимовляємо тверді приголосні, яке положення рота? Стуленим ротом вимовляємо чітко, серйозно, і ротик схожий на що? (На рисочку). А як вимовляємо м’які приголосні? М’яко, лагідно, весело, ніби всміхаючись, тому губи схожі на дві рисочки. .. А що вмієш? На закінчення слід провести гру “Знайди пару до звука”.

Вихователь пропонує два варіанти гри: 1) він вимовляє тверді приголосні звуки, а діти ті самі звуки — пом’якшено, тобто,— м’які приголосні; 2) навпаки: вихователь вимовляє м’який звук, діти вимовляють його твердо.

Дидактичні ігри для уточнення та закріплення знань дітей про голосні та приголосні звуки, особливості їхнього позначення фішками-символами, закріплення вмінь робити звуковий аналіз слів.

Дидактична гра «Заспівай так, як уміє Голосний»

Діти стоять у колі, вихователь передає дітям по черзі фішку-чоловічка, яким позначаються голосні звуки; той, хто отримав цю фішку, пригадує одну з пісеньок Голосного.

Дидактична гра «Пригадай, що вміє Приголосний»

(Проводиться так само, як перша гра).

Дидактична гра «Впізнай, хто я?»

І варіант. Ведуча по черзі показує дітям картинки з зображенням фішок-чоловічків, якими позначаються голосні та приголосні звуки, а діти пригадують, що вони вміють робити й називають певні голосні та приголосні.

ІІ варіант. Група дітей, що грають, ділиться на команди. Утворюються пари, в які входять гравці з двох протилежних команд. Розпочинаючи гру за сигналом, члени однієї команди один за одним «показують» губами той чи інший звук, а гравці з другої команди («пара» того, хто «показує» звук) мають розпізнати й назвати за артикуляцією — голосний це чи приголосний.

Дидактична гра «Намалюй Голосного (або Приголосного)»

Вихователь називає різні звуки, а малята мають намалювати відповідне позначення — фішку.

Дидактична гра «Скільки звуків у слові?»

Діти мають визначити кількість звуків у словах, які промовляє вихователь:

а) голосних;

б) приголосних;

в) всього звуків;

г) яких звуків — голосних чи приголосних — більше (менше).

Дидактична гра«Назви слово, що починається з голосного (приголосного) звука»

І варіант. Діти стоять у колі, ведучий (вихователь, а згодом дитина) кидає малятам по черзі м’яч або, наприклад, мішечок з піском (видовжений за формою, щоб нагадував рисочку) так, щоб вони зловили. При цьому дитина має назвати слово, яке починається: з голосного, якщо ведуча кинула м’яч; з приголосного — якщо мішечок.

ІІ варіант. Кожна дитина, промовивши слово, яке починається з названого ведучим звука, подає руку тій, що поруч, і так утворюється «ланцюжок із слів, який врешті-решт замкнеться, утворивши коло.

Дидактична гра«Намалюй слово»

І варіант. У гості до малят завітали знайомі вже кумедні мешканці країни Звукляндії. Це — фішки-чоловічки. Завдання полягає в тому, щоб розглянувши малюнок, що його показує вихователь, викласти відповідне слово — «намалювати слово» — назву предмета (тобто, робити звуковий аналіз).

ІІваріант. Завдання аналогічне, але малята викладають слова з допомогою готових фішок. Тут можна ввести елемент змагання: чия команда правильно й швидше виконає завдання.

ІІІ варіант. Аналізуються запропоновані слова, але роль фішок-чоловічків виконують діти, тримаючи фішку в руці (або ця фішка може бути зроблена у вигляді наголівника, нагрудника і т.д.

Ігри на уточнення та закріплення знань про м’які й тверді приголосні

Дидактична гра«Скажи, як Твердий Приголосний», «Скажи, як М’який Приголосний»

Вихователь (або дитина) вимовляє будь-який приголосний м’яко або твердо, а малята мають вибрати відповідне позначення з двох карток із зображеннями на них фішок-чоловічків — М’якого Приголосного або Твердого Приголосного.

Варіант гри. Можна запропонувати створити дві команди, де гравець однієї команди вимовляє звук твердо, а гравець другої — вимовляє цей самий звук м’яко.

Насамкінець, запропонувати пом’якшувати цей звук голосним: малята повинні пригадати, що це може зробити тільки голосний “і”.

Дидактична гра«Намалюй М’який Приголосний», «Намалюй Твердий Приголосний»

Діти по пам’яті або користуючись зразками, “малюють” звуки (домовившись потихеньку з дорослим, котрий підходить до кожного малюка, про те, який звук дитина “малюватиме”). Далі один з гравців вимовляє обраний звук, показує всім чоловічка, якого намалював; решта гравців оцінює, чи правильно виконане завдання.

Варіант гри. Запропонувати малятам викласти на фігурках фішок-чоловічків відповідні позначення — кружечки чи рисочки, що вкажуть, який звук задумав учасник гри.

Дидактична гра«Продовжуй далі»

Дорослий (або хтось із дітей) називає приголосний звук (твердо чи м’яко), учасники гри хором або по черзі називають “пару” до цього звука, наприклад:

т-ть, д-дь тощо.

Учасники гри, які стоять “ланцюжком”, по черзі один за одним називають певний звук; той, хто стоїть поруч, продовжує слово.

4. Дидактична гра «Хто з ким товаришує»

Гравців поділено на команди, а перед ними на дошці в обох її нижніх кутах кольоровими крейдами намальовані фішки-чоловічки, які позначають м’які та тверді приголосні звуки (або можна виготовити площинні зображення фішок-чоловічків з картону). Кожна команда має конверт з предметними картинками; в назві кожного зображення наявні приголосні. Якщо ж у цьому слові є хоча б один м’який приголосний звук, картинку слід розмістити біля фішки-чоловічка, що позначає м’який приголосний.

Вихователь пояснює: “Якщо ви вимовите назву того, що зображено на вашій картинці і почуєте хоча б один м’який приголосний звук — зрозуміло: це слово “товаришує” з фішкою-чоловічком, що з двома рисочками — М’який Приголосний. Якщо жодного м’якого звука у слові немає, то його товариш — Твердий Приголосний, фішка-чоловічок з однією рисочкою”.

Отже, команди на сигнал своїх капітанів розбирають картки зображеннями (по одній або краще по дві картки кожній дитині) та розміщують їх відповідно фішкам-чоловічкам, що на дошці. Виграє та команда, яка зробить це швидше й правильно. Діти виконують нескладні предметні малюнки і, проговорюючи назву зображень, підставляють їх відповідно до підготовлених фішок.

Для проведення цієї гри індивідуально слід мати: велику картку — аркуш картонного паперу, на якій по кутках намальовані позначення м’якого та твердого приголосних, це знов-таки можуть бути фішки-чоловічки. На зворотному боці в прикріпленій посеред аркуша кишеньці — набір предметних картинок. Завдання те ж саме, що й у грі групою.

Дидактична гра«Знайди собі пару»

Ролі кумедних фішок-чоловічків виконують діти і по черзі шукають собі пару. Наприклад: усі діти стоять у колі, а одна дитина — в центрі. Та, яка стоїть у центрі, називає звук м’яко чи твердо, після цього підходить до кого-небудь з дітей. Якщо дитина, до якої підійшов ведучий (він може мати наголівничок або нагрудничок фішки-чоловічка), хоче бути йому “парою”, то називає той самий звук, що його назвав ведучий, але з протилежним звучанням: ведучий — твердо (т), дитина — м’яко (ть). Якщо ж гравець із кола не хоче бути парою ведучому, то промовляє цей самий звук так, як і той,— твердо, або зовсім інший звук, і тоді пари не буде. Наприклад:

т-ть — буде пара

д-дь — буде пара

р-р — не буде пари

с-м — не буде пари тощо.

Якщо учасник гри став “парою”, то він стає ведучим, а той іде на місце учасника в колі. Якщо ж гравець не схотів стати “парою”, ведучий іде далі по колу, доки хтось із гравців не назве відповідний приголосний і не стане ведучим.

Використання ігрових методів і прийомів у навчанні дітей грамоті

Впровадження в практику ігрових методик безпосередньо пов’язане з низкою загальних соціокультурних процесів, спрямованих на пошук нових форм соціальної організованості і культури взаємин між вихователем і вихованцями.
Гра – одна з найяскравіших і світлих спогадів дитинства, що є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Вона впливає на розвиток уваги, пам’яті, мислення, уяви, всіх пізнавальних процесів. Існує триступенева мотивація гри: «хочу» – «треба» – «можу!». Саме це є основним механізмом її впливу на особистість, секретом самовиховання. Звідси легко вивести напрями педагогічного керівництва ігровою діяльністю:
– Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, які спонукають бажання грати («хочу грати»);
– Допомагати діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання («так треба»);
– Розвивати творчий потенціал дитини в процесі гри, сприяти появі адекватної самооцінки і почуття «можу!».
У ході гри діти непомітно для себе виконують різні дії, гра ставить їх в умови пошуку, пробуджує інтерес до перемоги, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. У дитячому садку ми велику увагу приділяємо навчанню грамоті дітей дошкільного віку. Дітям дуже складно засвоїти такі поняття, як «мова», «речення», «слово», «склад», «буква», «звук». На допомогу приходять ігри.
Для вироблення практичної навички поділу слів на склади ми проводимо з дітьми наступні ігри: «Договори слово», «Магнітофон», «Хто більше?”, “Додай склад». Вихователь вимовляє перший склад, а діти-другий (ши-на, ми-ло, пе-чу, сум-ка).
У грі «Луна» діти повторюють другу половину слова або вимовляють слово, відсікаючи перший звук (сміх – міх, екран – кран, коса – оса).
У грі «Де живе слово» дитина повинна подумати, поділити його на склади, прорахувати кількість складів і на рахунок вихователя «раз», «два», «три» швидко зайняти той обруч – «будиночок», в якому кількість кубиків відповідає кількості складів в задуманому слові.
При встановленні досліджуваного звуку в словах використовуються ігри: «Де сховався звук?», «Який звук заблукав?», «Чий голосок?», «Живі букви», «Хто більше?». Розвиваючи фонематичний слух, пам’ять, увагу, спостережливість, формується вміння свідомо виконувати звуковий аналіз слова.
У грі «Навпаки» діти закріплюють слова антоніми:

Скажу я слово «високо»,
А ти відповіси … (низько).
Скажу я слово «далеко»,
А ти відповіси … (близько).
Скажу тобі я слово «боягуз»,
Відповіси ти … (хоробрий).
Тепер «початок» я скажу, –
Ну, а ти відповіси … (кінець)!

У грі з обручами під назвою «Снігова куля» діти навчаються підбирати прикметники до іменника, використовуючи перерахування.
У грі «Закінчи речення» діти вчаться будувати повні, логічно завершені речення. Діти по черзі подовжують речення на одне слово.
У грі «Ланцюжок слів» розвивається фонематичний слух, активізується словник. Перша дитина називає слово, кожний наступний має право змінити лише один звук в попередньому слові, наприклад: мишка – мошка – кішка; форма – ферма – фірма.
Щоб діти краще запам’ятовували літери, їм можна запропонувати пофантазувати: на що вона схожа, викласти її з рахункових паличок, виліпити з пластиліну, намалювати, вищипнути з паперу, вирізати з вдвічі складеного листка.
Гра «Склади слово» допомагає дітям побачити, які два слова сховалися в одному (листопад – листя падають; пилосос – пил смокче) і т. д.
Таким чином, використання в навчальному процесі ігор та різних завдань, створення на занятті ігрової ситуації призводить до того, що діти непомітно для себе і без особливого напруження набувають певні знання, вміння, навички.
Однак гра не повинна бути самоціллю, а повинна служити засобом розвитку інтересу до предмета, тому при її організації слід дотримуватися наступних вимог:
– Простота і точне формулювання правил гри;
– Доступність ігрового матеріалу всім дітям;
– Простота виготовлення і використання дидактичного матеріалу;
– Участь усіх дітей в грі;
– Справедливе і чітке підведення її результатів.
Для дітей дошкільного віку гра має найважливіше значення: вона для них навчання, праця, серйозна форма виховання. Граючи, діти краще засвоюють програмний матеріал, правильно виконують складні завдання, що підвищує ефективність педагогічного процесу.
Наше завдання – зробити плавним, адекватним перехід дітей від ігрової діяльності до навчальної, щоб радість від гри перейшла в радість навчання.
Всі батьки стурбовані проблемою підготовки своїх дітей до школи, тим більше, сьогодні, коли з’явилося багато нових освітніх структур: гімназій, ліцеїв, центрів з пріоритетними напрямами та ін. Багато батьків йдуть шляхом пошуку ускладненого програмного змісту, наявності так званих спеціальних предметів: раннього читання, математики, комп’ютерної грамоти, іноземних мов та ін. Кожен батько замислюється над питанням: чи потрібно навчити дитину читати і писати перед його надходженням у школу?
Всім добре відомо, що невміння читати або повільне читання є серйозним гальмом у навчанні дитини в школі. Крім того, встановлено факт: 7-річна дитина важче опановує читанням, ніж 6-річна. При існуючих умовах навчання грамоті є прямим обов’язком школи. Але дитячий садок повинен взяти на себе певну роботу по підготовці дітей до школи. У зв’язку з цим вихователям дитячих садків та батькам потрібно знати, чого навчають дітей і як підготувати вихованців дитячих садків до успішного засвоєння програми початкової школи.

Рекомендації:

1.Помогати дітям діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання.
2.Развівати творчий потенціал дитини в процесі гри, сприяти появі адекватної самооцінки і почуття «Можу!».
4.Грати разом з дитиною, бути в грі рівноправним партнером.
5.Не виконувати, а тільки допомагати дитині виконувати завдання.
6.Давати можливість дитині самій справитися з труднощами, надавати допомогу непомітно, проявляти терпіння