ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ №13
м.Коростеня Житомирської області
Формування основ моральних якостей дітей раннього віку
Вікові можливості дитини.
Третій рік життя – переломний етап у житті дитини. У цей період урізноманітнюються навички самообслуговування; розширюється коло спілкування, закладаються основи моральної поведінки, засвоюються соціально прийняті способи і засоби спілкування з дорослими та дітьми. На цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Виникає специфічне новоутворення – якщо раніше одноліток сприймався як об’єкт навколишньої дійсності, то тепер дитина ставиться до нього як до рівного до себе суб’єкта. Виникають найпростіші взаємини з однолітками, з’являються вміння на короткий час утримуватися від імпульсивних проявів. Найбільша кількість контактів між дітьми виникає через іграшки. Але нерідко вони мають конфліктний характер.
Новоутворення «кризи трьох років» сконцентровані навколо «Я» дитини. Їх суть полягає у психологічному відокремленні «Я» дитини від дорослих, які її оточують. Це супроводжується певними специфічними проявами – впертістю, негативізмом, протестом проти дій дорослих. У період «кризи трьох років» у дітей формується певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї діяльності, в разі невдачі звертаються за допомогою до дорослого.
Третій рік життя характеризується суперечністю між прагненням дитини до самостійності, що швидко зростає, бажанням брати участь у діяльності дорослих та її реальними можливостями. Це важливий момент у житті дитини, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від того, як у цей час здійснюється виховання, залежать нахили, характер особистості.
Освітні завдання.
– Формувати елементарні уявлення про те, що таке добре і що таке погано.
– Прищеплювати почуття шанобливого ставлення до членів сім’ї, родини.
– Виховувати слухняність, почуття симпатії до ровесників, любов і співчуття до всього живого.
– Вчити вживати слова, що виражають прохання.
– Вчити чемно поводитися у громадських місцях.
Духовне виховання.
Розвивати почуття прихильності до людей, співчуття, симпатію до дорослих і дітей. Формувати уміння радіти чужому успіхові, засмучуватися через чужу невдачу, вміти в разі потреби допомогти.
Взаємини в сім’ї.
Привчати дітей до шанобливого ставлення до членів сім’ї, родини; лагідно звертатися до них, називати пестливими словами. Вчити дітей вітатися і прощатися з усіма членами сім’ї, родини, іншими дорослими та дітьми. Формувати уважність до дорослих, бажання виконувати їхні прохання, спокійно висловлювати власні прохання, вживати слова, які виражають прохання, подяку.
Ставлення до ровесників та інших дітей.
Формувати елементарні прояви моральної поведінки в оточенні ровесників, інших дітей: прагнення поділитися, проявити співчуття, звертатися до дітей по імені, не давати прізвиськ. Виховувати негативне ставлення до брутальності, жадібності; звичку гратися без сварок, допомагати одне одному і разом радіти успіхам.
Спілкування.
Вчити вживати слова: «будь ласка», «прошу», «дякую», «вибачте»; вітатися та прощатися.
Культура в побуті.
Привчати дітей до самостійності під час одягання, роздягання. Вчити скидати і складати на місце одяг, взуватися, ставити взуття у відповідне місце; допомагати один одному; помічати неохайність у одязі, звертатися за допомогою до дорослого; за потреби користуватися носовичком.
Привчати дітей до культури споживання їжі: спокійно сидіти за столом, не класти лікті на стіл, самостійно акуратно їсти; правильно тримати ложку, не сьорбати, не розливати, не кришити хліб, правильно користуватися столовим приладдям, серветкою, не порушувати порядку за столом; дякувати за проявлену послугу, за їжу.
Вчити прибирати іграшки у відповідне місце. Формувати бажання брати участь у прибиранні майданчика (збирати палички, папірці, листя); допомагати дорослим наводити порядок у приміщенні.
Вчити бережного ставлення до книг: акуратно перегортати сторінки, не рвати, не кидати книжок, не малювати по них, складати книги у відповідне місце.
Поведінка у громадських місцях.
Прищеплювати навики культурної поведінки у громадських місцях: не шуміти, не галасувати, голосно не розмовляти, зайшовши в транспорт, не вимагати місця.
Показники компетентності дитини:
– проявляє прихильність до дорослих та однолітків; вміє висловлювати своє ставлення до них;
– розцінює дорослого як партнера у грі, взірець для наслідування;
– проявляє ввічливість у поводженні з дорослими та дітьми;
– проявляє дружні контакти з дітьми у грі, праці, продуктивній діяльності;
– знає прості правила поведінки на вулиці, у громадських місцях;
– проявляє культуру поведінки у громадських місцях.
МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК
(четвертий рік життя)
Формування основ моральних якостей.
Вікові можливості дитини.
У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається в процесі формування нового типу взаємин між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ним. Дорослий для дитини є джерелом інформації про правила співжиття, особливості поводження з різними дорослими та дітьми. Дитині притаманна емоційна збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій. Дошкільники стають чутливими до емоційного стану однолітків, легко ними переймаються. Вже 3-4-річні діти здатні виконувати малопривабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть відмовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (наприклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задоволення товаришеві. У цьому віці продовжує формуватися культура поведінки дітей. Діти знають і називають процеси одягання, вмивання, споживання їжі, догляду за зовнішнім виглядом. Під час переходу від раннього до молодшого дошкільного віку найхарактернішими є такі прояви негативної поведінки: прагнення дитини робити все навпаки (дитина ігнорує прохання дорослого лише тому, що її про це просили), упертість. Свідчення упертості є домагання дитиною свого лише тому, що вона так хоче. Проявляється неслухняність, небажання підкорятися будь-кому. Дитина весь час обурюється тим, що пропонує і робить дорослий. Така налаштованість нерідко спричинює конфлікти, категоричне неприйняття, образи, ламання іграшок.
Освітні завдання.
– Продовжувати формувати елементарні уявлення про те, що таке добре і що таке погано.
– Стимулювати прагнення до самостійності, доброзичливе ставлення до дорослих і дітей.
– Розвивати товариські взаємини між дітьми, вміння спільно гратися і діяти.
– Формувати навички організованої поведінки вдома, на вулиці, у громадських місцях; навчати бути уважним до дорослого та до його звернень.
– Формувати гуманні почуття, елементарні уявлення про доброту, чуйність, товариськість, уважність; удосконалювати форми ввічливого звертання до дорослих та однолітків.
– Виховувати прагнення стримано поводитися, відчувати межу припустимої поведінки, належну дистанцію у взаєминах із різними людьми.
Духовне виховання.
Створювати сприятливі умови для формування моральної свідомості (знань, моральних норм, моральних почуттів, зародження совісті), моральної поведінки (вміння керуватися у своїй поведінці моральними нормами, ініціювати допомогу, співчуття й радіти успіху, робити комусь приємно, відчуваючи від цього задоволення). Ознайомлювати дітей із традиціями під час підготовки та відзначення основних релігійних свят (Святого Миколая, Різдво, Великдень). Ознайомлювати з основними загальнолюдськими чеснотами: доброта, любов, милосердя. Виховувати у дитини бажання бути слухняною, приємною для людей, рахуватися з їхніми бажаннями, почуттями, вміти поводитися в дитячому колективі.
Взаємини в сім’ї, родині.
Розповідати дітям, що в українського народу є звичай звертатися до батьків та старших осіб на «Ви» як вияв глибокої поваги до них. Привчати дітей вітатися з батьками, іншими членами сім’ї, бажаючи доброго ранку, дня, вечора; відходячи до сну, бажати доброї ночі. Вчити дітей вітатися із сусідами та знайомими; поважати літніх людей. Вчити виражати свої почуття до батьків, інших членів родини, називаючи їх пестливими словами.
Ставлення до ровесників та інших дітей.
Забезпечувати в групі атмосферу уваги, піклування одне про одного; залучати дітей до співчуття іншим дітям, формувати вміння стримувати себе, виховувати чуйність, доброзичливість. Вчити гратися, не заважаючи одне одному. Формувати вміння просити одне в одного іграшку, ділитися іграшками і гратися дружно. Спонукати до проявлення уваги, бажання поступитися, допомогти. Виховувати негативне ставлення до грубощів, жадібності.
Розвивати у дітей адекватну самооцінку висловлювань, поступливість, а також самооцінку власних можливостей і досягнень у різних видах діяльності. Формувати вміння відгукуватися на прохання і пропозиції дорослого та дітей.
Спілкування.
Вчити вітатися, дякувати, звертатися до дорослого на «Ви»; при звертанні до дорослих, однолітків привчати дітей дивитися одне одному в очі, вживати слова, що виражають прохання, подяку; не втручатися в розмову дорослих. Привчати говорити спокійно, природним голосом, відповідати на запитання. Вчити першими вітатися з людьми старшого віку; звертаючись до дорослого, називати його ім’я та по-батькові. Вчити під час розмови проявляти стриманість, вислуховувати співрозмовника до кінця, не перебивати його, не жестикулювати руками, не смикати одяг, не зачіпати співрозмовника.
Культура в побуті.
Виховувати бережне ставлення до іграшок, використовуючи їх за призначенням, привчати класти їх на місце.
Звертати увагу дітей на значення зовнішнього вигляду для доброзичливих взаємин із довколишніми й для самого себе; помічати красу одягу, його охайність чи неохайність; вчити складати одяг у певне місце, бути відповідальним за свій одяг; допомагати одне одному застібати ґудзики, зав’язувати шарфик тощо, дякувати за допомогу.
Розвивати вміння користуватися носовичком, привчати дотримуватися акуратності в туалеті, в умивальній кімнаті.
Вчити допомагати дорослим сервірувати стіл. Вправляти у вмінні правильно сидіти за столом. Вчити дітей культури поведінки за столом: їсти не сьорбаючи, підносити ложку до рота боком, з’їдати всю їжу, дякувати за прийом їжі. Привчати користуватися столовими приборами (ложка, виделка, серветка).
Вчити дітей бережно ставитися до книжок: не згинати сторінок, не рвати, не малювати по них.
Формувати у дітей потребу своєю поведінкою викликати схвальний відгук старших; усвідомлювати свої домагання, розуміти оцінки дорослих і ровесників.
Поведінка у громадських місцях.
Вчити розуміти значення вчинків і слів, що за ними стоять (можна, не можна, треба); на вулиці, у транспорті діяти відповідно до цих вимог, не привертати увагу до себе; викликати своєю поведінкою схвальний відгук старших; вітатися при зустрічі зі знайомими, не вимагати місця в транспорті.
Формування почуття гумору.
Формувати у дітей елементарне почуття гумору, читаючи вірші, вірші-усмішки. Звертати увагу, якими засобами автор передає сатиричне ставлення до того чи іншого явища або героя. Вчити бачити гумористичне у малюнках, піснях, емоційно реагувати на них разом із дорослими.
Показники компетентності дитини:
– розуміє значення добрих взаємин і порядку;
– проявляє активність та ініціативу у спілкуванні з довколишніми, охоче включається в спільну діяльність;
– вміє спокійно гратися поруч із дітьми, вступає в спілкування з приводу іграшок, ігрових дій;
– має друзів, до яких проявляє особливу прихильність; ставиться приязно до однолітків;
– надає допомогу, вміє проявити співчуття за своєю ініціативою;
– знає прості правила поведінки на вулиці, у громадських місцях;
– відчуває межу припустимої поведінки, належну дистанцію у взаєминах з різними людьми.
СЕРЕДНІЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК
(п’ятий рік життя)
Формування основ моральних якостей
Вікові можливості дитини.
На п’ятому році життя під впливом виховання починають формуватися почуття, які виражають стійкіше ставлення до людей і явищ, з’являються бажання бути корисним для людей, увага до їхніх потреб, формується почуття відповідальності за доручену справу, результат якої важливий для інших. На тлі подальшого зростання потреби в співпраці з ровесниками все виразніше проявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють своє місце в групі однолітків. На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню. Ставлення до ровесників стає дружелюбним, формується вміння підпорядковувати свої бажання вимогам інших дітей і дорослих. У цьому віці яскраво проявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Помітні зміни бачимо у сфері культури спілкування дітей із дорослими. Якщо у стосунках із близькими дорослими діти цього віку довірливі, впевнені, зацікавлені в контактах, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні сором’язливість і неспокійний стан.
У групі дітей п’ятого року життя нового значення набуває виховання культури трудової діяльності, де формується відповідальність за доручену справу, розуміння значення результатів своєї праці для інших. Діти проявляють здатність долати труднощі на шляху до бажаної мети.
Виховання культури поведінки ускладнюється тим, що, ставлячи перед дітьми нові вимоги, педагог повинен постійно закріплювати уже сформовані в молодших групах навички й уміння.
Освітні завдання.
– Формувати моральну позицію дитини, ціннісні орієнтири, інтереси та потреби.
– Виховувати позитивні почуття до рідних, повагу до старших.
– Сприяти розвиткові дружніх взаємин між дітьми, проявів турботи про ровесників та інших дітей.
– Виховувати ініціативність у становленні товариських взаємин із однолітками, вміння проявляти турботу про молодших дітей.
Духовне виховання.
Формувати у дітей звичку не брати без дозволу чужих іграшок та інших чужих речей.
Виховувати дружелюбне ставлення до інших дітей: не жалітися і не наговорювати дорослому на іншу дитину, вміти допомогти, не заздрити, порадіти успіху іншої дитини, просити вибачення, коли образив товариша, не конфліктувати, захищати молодших і слабших, не ображатися.
Формувати співчутливе ставлення до дітей з особливими потребами. Вчити проявляти турботу та любов до приручених тварин. Вчити пояснювати свої вчинки, оцінювати їх. Поглиблювати знання про релігійні свята (Святого Миколая, Різдво, Великдень, Стрітення тощо) та обряди, пов’язані з ними. Розучувати колядки, віншування, щедрівки, гаївки, християнські привітання.
Взаємини в сім’ї.
Вчити вітатися з батьками, брати у них сумку, пальто, подавати хатнє взуття; виконувати доручення та прохання дорослих; ідучи спати, бажати всім «доброї ночі», «надобраніч». Виховувати повагу до рідних, любов, тактовність, бажання допомогти старшим. Розвивати вміння орієнтуватися в людських взаєминах, відчувати та усвідомлювати недоброзичливе та добре ставлення до себе, помічати зміни настрою близьких людей.
Ставлення до ровесників та інших дітей.
Закріплювати вміння допомагати один одному та молодшим дітям одягатися та роздягатися; проявляти дружелюбне ставлення до молодших дітей. Вчити хлопчиків проявляти елементарні форми чоловічої галантності: пропускати дівчинку вперед, подавати іграшку, стільчик; ділитися іграшками, підіймати предмет, що впав, поступатися місцем, чітко і виразно висловлювати своє прохання.
Виховувати скромність, чуйність, бажання бути справедливим, сильним і сміливим; вчити відчувати сором за поганий вчинок. Сприяти формуванню особистого ставлення дитини до дотримання (порушення) моральних норм: співчуття до скривдженого та непогодження з діями кривдника; схвалення дій того, хто вчинив справедливо.
Спілкування.
Вчити вітатися і прощатися з дітьми та дорослими, дякувати за допомогу, проявлену увагу. Продовжувати вчити культурі спілкування: стояти прямо, не крутитися, не тримати руки в кишенях, говорити ввічливо, з інтонацією, дивлячись співрозмовникові у вічі, не втручатися у діалог старших, у тактовній формі висловлювати відмову, незгоду. Вчити використовувати ввічливі форми звертання до дітей і дорослих; не допускати вживання прізвиськ; передбачати наслідки своїх негативних дій, розуміти причини виникнення конфлікту. Давати знання, що першим вітається чоловік, хлопчик. Учити вмінню спілкуватися по телефону.
Сприяти набуттю дітьми досвіду позитивного спілкування, вміння диференціювати емоції. Спонукати дітей до збереження життєрадісного, дружелюбного стану, до оцінювання власних вчинків з погляду їх наслідків для фізичного та емоційного стану іншої людини і самого себе.
Культура в побуті.
Вчити стежити за охайністю в одязі, зовнішньому вигляді, бути охайним в одязі: чистити одяг, взуття.
Вчити сервірувати стіл, культурно поводитися за столом: не ставити лікті на стіл, сидіти прямо, не схилятися над ним, їсти не поспішаючи, користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою тощо), без нагадування користуватися серветкою.
Поведінка у громадських місцях.
Вчити дітей під час демонстрування фільму чи перегляду вистави не розмовляти, ставити запитання після перегляду. Вчити проходити на своє місце повз людей, які вже сидять у ряді (потрібно вибачитися і проходити обличчям до них). Вчити не вимагати місця у транспорті, без нагадування поступатися місцем старшим людям; голосно не розмовляти.
Формування почуття гумору.
Збагачувати досвід дітей використанням дотепів, народних жартів. Вчити влучно добирати слова, що характеризують певні вади у поведінці людей (ледарство, впертість, жадібність, боягузтво). Вчити розуміти алегорію.
Показники компетентності дитини:
– прагне до позитивних форм поведінки, уважна до оцінок дорослих;
– дотримується елементарних правил культури спілкування з дорослими й однолітками;
– намагається оцінити дії та вчинки інших людей з позиції відомих правил та оцінок;
– вміє порадіти за однолітків; звертаючись до них, проявляє вміння зрозуміти їх, допомогти їм;
– проявляє посильну турботу про літніх людей;
– прагне виконувати трудові доручення дорослих, діяти разом із ними;
– володіє необхідними культурно-гігієнічними навичками;
– вміє культурно поводитися у громадських місцях.
СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК
(шостий рік життя)
Формування основ моральних якостей
Вікові можливості дитини.
У старшому дошкільному віці відбувається поступовий перехід від сприймання змісту окремих вчинків (добре – погано) до узагальнених понять про гарну поведінку. В цьому віці дитина вже в змозі оцінювати поведінку свою і поведінку довколишніх.
Дошкільник потребує не лише доброзичливої уваги з боку дорослого, а й співпраці з ним, взаєморозуміння, визнання дорослим його чеснот і досягнень. На кінець старшого дошкільного віку виникає усвідомлення свого соціального «Я». Дитина усвідомлює ставлення до себе різних людей, домагається визнання значущими для неї людей, схильна до прояву самоповаги. Старший дошкільник має уявлення про авторитет. Дитина прагне бути учасником дитячого товариства, посісти в ньому певне місце, вона володіє комунікативними вміннями, гнучкіше використовує їх у спільній діяльності, поводиться самостійніше, диференціює свої чесноти і вади, вміє налагоджувати контакти з однолітками, товаришує з певним колом дітей. Крім дружніх стосунків з окремими дітьми, виникають найпростіші форми групової солідарності. Дитина намагається порозумітися у конфліктних ситуаціях, зіставляє позицію однолітка з власною та прагне їх узгодити, диференціює соціально схвалювану та несхвальну поведінку, може вчинити по совісті, діяти справедливо. Вміє довести правоту, відстояти власну гідність, орієнтується у власних чеснотах і вадах. У дитини з’являються такі риси, як дисциплінованість, стриманість, здатність обмежити свої бажання, стає зрозумілою необхідність дотримання правил поведінки. Поступово відбувається диференціювання таких моральних понять, як «доброта», «чуйність», «справедливість», «дружба», «чесність», «товариськість» тощо.
У старшому дошкільному віці моральні почуття та знання пов’язують із почуттям обов’язку. Виникають «внутрішні моральні інстанції» – прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі, а тому, що це приємно для себе й для інших.
Освітні завдання.
– Збагачувати знання дітей про пріоритети загальнолюдських цінностей: справедливість, чесність, доброту, повагу тощо.
– Створювати сприятливі умови для становлення соціальної компетентності дитини, розвивати в неї соціальні емоції (співчуття, бажання допомогти), обстоювати власні інтереси.
– Збагачувати досвід спілкування з людьми різного віку, статі.
– Розширювати уявлення дошкільників про авторитет та людські чесноти; вчити розуміти інших та рахуватися з чужою думкою.
– Виховувати культуру діяльності: вміння планувати, організовувати гру, заняття, свою працю, прагнення досягати позитивного результату в індивідуальній і спільній діяльності.
– Формувати вміння оцінювати свої вчинки та вчинки інших людей.
Духовне виховання.
Сприяти засвоєнню уявлень про духовний ідеал людини, збагаченню власного емоційного досвіду та виробленню певного ставлення до самого себе. Давати уявлення про те, що народ засуджує негативні вчинки людей, називаючи це словом «гріх»; гріх – поганий, непорядний вчинок; у наше мовлення увійшли поняття: «грішити» – порушувати норми співжиття; «брати гріх на душу» – робити що-небудь всупереч власній совісті, «гріха боятися» – боятися робити погані вчинки. Вчити поводитися відповідно до норм моралі, давати оцінку власним негативним вчинкам, формувати негативне ставлення до поганих вчинків.
Вчити дітей споконвічних правил: не можна не слухати батьків, старших людей, обманювати їх, глумитися над старістю, глузувати з калік, знущатися з тварин, лицемірити, ображати інших, підлабузнюватися, брати чужі речі без дозволу, бути байдужим до чужого горя. Формувати уявлення про духовні норми взаємин між людьми: доброзичливість, чесність, справедливість, повагу, відповідальність, співчуття. Розвивати вміння поставити себе на місце інших людей, не висловлювати негативних суджень на адресу ровесників та менших дітей; уміти бачити у дітях позитивні якості.
Вчити хлопчиків щодо дівчаток бути поступливими, тактовними. Пояснювати, що таке толерантність (здатність терпляче ставитися до чужих поглядів, звичок, рахуватися з думкою інших дітей, дорослих).
Вчити адекватно реагувати на асоціальні вчинки, розв’язувати спірні питання, бути справедливим, совісним, відповідальним.
Взаємини в сім’ї.
Виховувати повагу до рідних і близьких, усвідомлене прагнення порадувати старших гарними вчинками. Вчити розуміти, що батьки потребують душевної доброти й ласки, проявляти чуйність та уважність; пропонувати батькам свої послуги і допомагати у домашній роботі; давати змогу стомленим батькам відпочити. Зайняти молодших членів сім’ї чимось цікавим та корисним. Запитувати у старших членів сім’ї про настрій, справи, про те, як минув день. Вчити помічати настрій дорослих і діяти згідно з цим; знати якнайбільше про своїх бабусь та дідусів, вшановувати їх у дні сімейних свят, бути причетним до спільних турбот і проблем сім’ї.
Ставлення до ровесників та інших дітей.
Виховувати доброзичливість у взаєминах з однолітками. Спонукати дітей виражати своє ставлення до вчинків ровесників, давати об’єктивну й доброзичливу оцінку, справедливо обґрунтовувати свої вимоги, пропозиції, допомагати правильно оцінювати власні вчинки. Формувати прагнення уникати конфліктів, налагоджувати стосунки, порозуміння,проявляти цікавість до готовності партнера до спілкування, спільної діяльності; обходитися без докорів, образ; прагнути дотримуватись правил не нав’язуючи власної думки.
Вчити хлопчиків поважати дівчаток, діяти чесно, відверто; формувати елементарні поняття про толерантність, делікатність, тактовність. Вчити бути поступливим, ввічливим у ставленні до дівчаток, не соромитися запрошувати дівчаток до гри, запропонувати їм стілець, у потрібний момент надавати допомогу. Виховувати у дівчаток скромність, вчити проявляти турботу про довколишніх, із вдячністю ставитися до допомоги та знаків уваги з боку хлопчиків.
Посилювати увагу до формування основ морально-вольових якостей особистості дитини: організованість, дисциплінованість, самостійність у поведінці, стосунках і спільній діяльності, відповідальність і наполегливість у досягненні позитивних цілей; уміння діяти в інтересах партнера чи групи однолітків.
Вчити піклуватися про молодших, допомагати їм, захищати слабших, формувати у дітей такі риси, як співчуття та чуйність.
Спілкування.
Розширювати уявлення про основну вимогу мовленнєвого етикету – ввічливість, уважність, чемність співрозмовників. Продовжувати вчити розмовляти спокійним, лагідним тоном, привітно, з усмішкою, дивлячись людині у вічі; не допускати випадків вживання грубих слів; уміти розуміти бажання, інтереси ровесників і спілкуватися з ними.
Поглиблювати знання дітей про культуру спілкування по телефону: не можна займати телефон на тривалий час, розмова має бути конкретною, короткою, ввічливою.
Культура в побуті.
Формувати у дітей узагальнене поняття про те, що культура людини проявляється не лише в мовленні, але й в одязі, поведінці за столом, в умінні тримати свою оселю в порядку. Давати уявлення про те, що багато правил поведінки прийшло до нас із минулого, їх дотримують за традицією.
Вчити стежити за чистотою свого одягу, взуття; пришити ґудзик, петельку, почистити одяг, взуття. Виховувати бажання завжди бути охайним.
Продовжувати вчити дітей правильно сервірувати стіл, охайно поводитися за столом, акуратно, безшумно їсти. Закріплювати вміння правильно користуватися серветкою, вправляти у користуванні столовими приборами; закінчивши їсти, хлопчик має допомогти дівчинці підвестися, відсунувши стілець. Вчити не висловлювати негативних суджень про страви, дякувати за їжу.
З допомогою дорослих вчити «ремонтувати» книги.
Поведінка у громадських місцях.
Продовжувати вчити культури поведінки в кінотеатрі, театрі: не можна їсти ласощі під час театральної вистави, розмовляти. Виховувати у дітей повагу до праці акторів. Формувати вміння розуміти зміст переглянутого, бачити красу гарних вчинків, осуджувати зло, непорядні вчинки.
Вчити дітей поводитися виховано у громадських місцях, транспорті; поступатися місцем старшим, хлопчики – дівчаткам.
Формування почуття гумору.
Вчити дітей розуміти мораль байок, помічати недоліки, прорахунки у поведінці ровесників, вчити ставитися до них доброзичливо. Розвивати вміння бути самокритичним щодо своєї поведінки, вчинків, помічати недоліки в мовленні, намагатися їх виправляти. Виховувати вміння розрізняти гумор і образу, дотримуватися при цьому делікатності, ввічливості.
Показники компетентності дитини.
– знає, що таке гріх, старається поводитися відповідно до норм християнської моралі;
– проявляє любов і повагу до батьків, близьких людей, довколишніх;
– уміє поводитися з людьми відповідно до їхнього віку, фізичного стану та настрою;
– володіє навичками спілкування з дорослими та дітьми, проявляючи ввічливість;
– проявляє стриманість у висловлюванні негативних суджень;
– проявляє дружні та товариські стосунки з дітьми, допомагає молодшим дітям;
– уміє поступливо, ввічливо ставитися до дітей протилежної статі;
– усвідомлює відмінність між добром і злом, може пояснити свої вчинки, схвалити або засудити їх;
– може визнати свою провину, поступитися власними інтересами заради загального благополуччя;
– уникає конфліктів, уміє порозумітися, не нав’язує власної думки;
– допомагає батькам та інших членам родини;
– уміє з повагою ставитися до рідних, знайомих, чужих літніх людей;
– здатна до самоконтролю та саморегуляції;
– зважає на думку інших;
– аналізує свою поведінку.